Карта Варшавяка
#1 Як приїхали | Розалія Кучерова

#1 Подкаст “Як приїхали“/Павло Луговий, Вера Попова, Розалія Кучерова

 

Музика…

 

Павло: Добре, то можемо починати, наш чудовий подкаст, який називається “Карта Варшавяка “. Ми не можемо пояснити вам, чому це “Карта Варшавяка “, точніше ми (сміється) дуже добре можемо вам пояснити, бо “Карта Варшавяка“ – це, перш за все, транспортна карта, яку можна отримати. Вона дає дуже багато знижок. Не всі знають, як її отримати, деякі ніколи не отримують, не зважаючи на те, що мешкають у Варшаві дуже-дуже довго.

 

Вера: У меня, например, нет такой карты.

 

Павло: У мене теж її немає (посміхнувся).

 

Розалія: А в мене є (Віра посміхнулася). І хотілося трошки сказати, що не всі знають, які знижки ще там…

 

Вера: Да, на самом деле, у меня была “Карта Варшавяка “, точнее у меня есть проездной, но, то есть можно получить проездной. Каждый может купить эту карту, но на самом деле, если ты живешь в Варшаве, и можешь это задокументировать, то можно получить скидку и на проездные, и на какие-то другие мероприятия, но для этого обычно надо показать PIT, либо Meldunek, то есть место регистрации, место проживания. 

Но, в общем да, мы назвали это “Карта Варшавяка “, потому что мы просто живем в Варшаве, записываем подкаст в Варшаве. И подкаст будет о нашей жизни, жизни украинцев в Варшаве, о том, что тут происходит, как нам живется, что нам нравится, куда мы ходим, чем занимаемся, что нас злит, может быть, чем отличается наша жизнь здесь от жизни в каких-то других местах.

И этот подкаст ведет Павло. Привет, Павло!

 

Павло: Я усіх вітаю, і разом зі мною цей подкаст веде Вєра. 

 

Вера: Привет, это я, до этого говорила (смеется).

 

Розалія: Ну і вам усім вітання!

 

Вера: Да, и наша гостья, прекрасная Розалия Кучерова. Павло, может ты представишь чуть больше…

 

Павло: Розалія – акторка чернігівського театру. Також, якщо не помиляюся, Розалія співпрацювала з театром імені Олеся Курбаса в Київі.

 

Розалія: То така студія.

 

Павло: Студія, експериментальна студія. А також, зараз Розалія має ангаж в театрі Rampa на варшавському Таргувку.

 

Розалія: До кінця року.

 

Вера: Очень классно, что ты с нами сегодня, очень рады. И с нами сегодня есть сын Розалии, которого зовут…

 

Розалія: Андрюшка.

 

Вера: Андрюшка.

 

Розалія: Анжей по-польські.

 

Вера: Анжей (улыбнулась). Если Анжей захочет что-то сказать, то пожалуйста, тоже можно (смеется) – что нравится, что не нравится.

Да, и сегодняшний выпуск, первый пилотный выпуск, мы хотели бы начать с самого начала и рассказать о том, какие у нас были первые впечатления о Варшаве. Мы приехали все в разное время немножечко, и мне кажется, что эти впечатления будут отличаться. И, может быть Павло…

 

Павло: Ну не знаю, мабуть, в цьому випуску це буде трохи перероблена хронологія, тому що ти перша приїхала, я потім приїхав за тобою, і Розалія третя. Ну добре…

 

Вера: Друг за другом приехали.

 

Павло: Так, так, скажімо так це і було. Не знаю, де Розалія опинилася, але я і ти в різних роках опинилися у Варшаві Заходній, на західному варшавському автовокзалі. Автовокзал в цьому випадку звучить дуже добре, тому що він виглядає як велика кількість українських автовокзалів.

І добре. Я приїхав у Польщу в 2016 році. Як пам’ятаю, це було 28 вересня. Мене викинули з автобуса, який потім їхав далі з Варшави на Щецин. Ще досі не можу вимовити Щецин, Щечин, добре (сміється). Автобус їхав на Щецин, мене викинули у Варшаві з 4 великими валізами. У мене не було інтернету, якась дивна жінка намагалася разом зі мною знайти місце, де вона може купити сім-карту. І всю дорогу перед цим ми разом з цією жіночкою вели неймовірну розмову, де вона мене питала: чи я-то їду на заробітки, чи я знаю, як купити сім-картку, де знаходиться той Щецин, вона власне туди їхала.

 

Вера: Ты уже тогда был экспертом по Варшаве (смеется).

 

Павло: Я був страшним 20-ти річним хлопцем, який взагалі не знав куди він їде. І, то що, я знав десь 10 фраз польською, які встиг вивчити. І питиння про те, як купити в Польщі сім-картку, для мене було дуже (сміється) все-таки складним челенджем. Я потім купив її набагато пізніше насправді. Ще 2 неділі нормально ходив по Варшаві без сім-картки. Приходив додому, по інтернету спілкувався з батьками. Ну і що, я приїхав на Варшаву Заходню, дуже здивувався, тому що ті думки, з якими я приїжджав до Польщі, як мені тоді здавалось, це дуже-дуже-дуже продвинута європейська держава.

 

Вера: Интересно

 

Павло: Як по-польську кажуть legły w gruzach, тобто що в пил просто стерлися, коли я висів на тому пероні на 11-му. Хто не знає, 11 перон – це той, куди приїжджають усі українські…

 

Вера: Международные

 

Павло: Міжнародні, україньські особливі автобуси. І зрозумів, що щось тут від моєї рідної Полтави воно не дуже відрізняється, коли я всівся на автовокзалі АС-1 на вулиці Великотирнівської в Полтаві, як зійшов в Варшаві…

 

Вера: (смеется) на Великотирнівській в Варшаве.

 

Павло: Це виглядало так само. В мене був дуже великий культурний шок. Тому що, одне, коли ти бачиш в новинах, інтернеті, від своїх знайомих історії про те, яка Польща продвинута, неймовірно заавансована, як кажуть поляки, і економічно розвинута, а потім приїжджаєш на Варшаву Заходню і розумієш, та нє, схід все-таки разом з нами. Ну і ось.

 

Вера: Слушай, интересно, потому что я приехала в Варшаву в 2011 году, очень-очень давно. Я всегда рассказываю, что я приехала 7 лет назад, а потом вспоминаю, что было все-таки больше (улыбается), немножко не верится. И я, когда ехала (наверное, в 2016-м уже было другое впечатление в Украине о том, как выглядит Варшава), но мне всегда казалось, что Польша не сильно отличается от Украины.

В моем каком-то таком вымышленном мной, наверное, мире я думала, что Варшава такая же, как Киев, такая же, как небольшие областные центры в Украине. И не смотря на то, что Двожец Заходний очень специфичное место, но мне кажется, оно все-таки неадекватно немножко отдает атмосферу Варшавы. Потом я была очень удивлена тем, как на самом деле Варшава выглядит. 

Но я тоже приехала на Дворжец Заходний и чувствовала себя ужасно. Везла свои вализы по лужам и думала: ” Боже мой! Нет, я тут надолго не задержусь!” (смеется). А ты, Розалия, как у тебя?..

 

Розалія: В мене ця поїздка через те, що відбувається зараз, тобто через війну. А ми пробули в Україні 13 днів, з 6 березня виїхали з Чернігова, і то вже був гуманітарний коридор.

 

Вера: Угу.

 

Розалія: То вже було досить непросто виїжджати. І переночували у військовому … Боже, як то центр якийсь, зараз точно не згадаю як воно називається, в Київі. І потім ще в нас одна ночівля була у Львові.

 

Вера: Угу.

 

Розалія: І то наші друзі сказали: “Одразу через кордон! Тому що є люди, які налаштовані політично проти України, вони вже всюди”. Ну я не знаю, росіяни або просто люди, які підтримують…

 

Вера: В смысле, во Львове это было?

 

Розалія: Ну вже є всюди, і вже є якісь (щось падає)… О, соррі!

 

Вера: Ничего (смеется).

 

Розалія: Машинка впала, ми граємось параллельно.

 

Вера: Хоть кто-то хорошо проводит время (смеется). Нет, я шучу.

 

Розалія: Ну найперше через дитину, Андрюшкі ще не має 3-х років. От! І я розуміла, що вже там відбувалось в Чернігові, такі події – то були жилі будинки, були садки, школи, що лишатись нема сенсу і треба рушати.

І як раз я хочу подякувати за допомогу Dakh Daughters, ну взагалі то центр Дах. Анна Нікітіна, яка згадала, що ми в Чернігові, і дала нам контакти військових, ну тобто людей, які гуманітарну. І як би завдяки цим людям ми виїхали.

 

Вера: Мне кажется, очень классно эти все-таки сети социальные стали проявляться, давние. Мне кажется, многие люди повспоминали кому могут написать: “Как дела? Нужна ли помощь?” И такие старые контакты очень многие возродились. Во всяком случае у меня так было. Мне кажется, что у многих украинцев тоже.

Поэтому да, у тебя, наверное, совсем другой контекст приезда. Мы, все-таки, с Павлом такие… экономические мигранты. Да, хотя, тоже был какой-то шок, совсем другой, а тут такая ситуация, просто что…

 

Розалія: Чому Польща? По-перше, тому що поряд, сусідня держава. По-друге, мова більш така зрозуміла, бо я собі не планувала таких далеких поїздок. В мене все було добре. Праця, яку я люблю, тобто дім, родина, і в мене ще мама з польських татар коріння.

 

Вера: Угу.

 

Розалія: І тому, якось так воно все склалося. Їхали ми через Краків. На кордоні нас забрали берлінські баптисти. 

 

Вера: Вау!

 

Розалія: З дітьми, да, там забрали, скільки було місць. Кого піймали, так би мовити, хто погодився. А там ми подружилися і заночували у дуже гарних волонтерів, молодих хлопців. Один поляк, один українець, забула з якого міста, здається з Сум, якщо не помиляюсь. І то якраз він був весь час на зв’язку з мамою, щоб вона виїхала, бо теж було вже складно виїжджати. І потім ми там трошки прийшли до тями, десь дні 2, і тоді вже рушили далі, бо в мене тут друг – документаліст, кінодокументаліст, ще подружка з Київа, її подруга. Під Варшавою в мене подружка – театральний художник, в Скерневіце. Ну, тобто там де є , хто трошки свій.

 

Вера: Да, так всегда легче.

 

Розалія: Але вийшли ми з Андрюшкою, ззаду рюкзак, а спереду на хіпсіті, на такому стульчику якби, який в мене на бедра чіпляється, пів ваги дитини не відчуваєш.  Ми вийшли з ним, з рюкзаком і Андрюшкою на Центральному вокзалі. І вже нас зустріли друзі друзів-волонтери.

 

Вера: Угу. В то время, наверное, много людей было на вокзалах, и думаю, что немножко по-другому выглядело.

 

Розалія: Ну нас так зустріли! Одразу таксі, тобто одразу ж нам замовили піцу, тобто нас оточили таким як би теплом (посміхається).

 

Вера: Опекой.

 

Розалія: Ще ми швидше як би реанімувалися. Одразу дитяча кімната з дітьми, з батьками. І кожного дня там відбувалися якісь цікаві події. Ще Лєна Голосій, вона, також, здається кінодокументаліст-режисер, друг наших друзів, Наталі Бурлаченко – і то вона вже 8 або більше років у Варшаві також. І то вона зараз є ще режисером “Borderline”, вистави в театрі “Рампа”, на документальних подіях побудована.

 

Вера: Ты береш там участие?

 

Розалія: Я беру там участь.

 

Вера: Вы играете его постоянно, в репертуаре? Как это выглядит?

 

Розалія: А, ну вистава пройшла тільки дві прем’єрні вистави були в минулому місяці. От, і далі, в нас ще має відбутись 5 вистав. То вже графік відбудує, як би театр. А зараз маємо репетиції з підлітками. 

 

Вера: Угу.

 

Розалія: І то така вистава, по-різним локаціям в театрі, і ми як би в якості режисерів трохи. То цікаве досить.

 

Вера: Тут я немножко отвлекаюсь, потому что Павло с Андрюшкой борятся за mus owocowy…

 

Розалія: Граються (сміється).

 

Вера: Наверное, вы слышали на звуке, что он немножко падал. Павел решил тут отобрать у ребенка…

 

Павло: Так, я поки що тримаю в одній руці mus owocowy…

 

Вера: Как тебе не стыдно!

 

Павло: і мені дуже-дуже не стидно. А другою рукою я тримаюсь за крісло, де я сиджу, а третьою рукою, якої в мене нема, я питаю Розалію, як тобі Розалія, подобається взагалі Варшава?

 

Розалія: Варшава… Можливо, колись я теж десь на полтавщині вирісла. От до 7 років це були Нові Санжари, і з 7 років була Полтава.

 

Павло: У мене бабушка з Нових Санжар (дивується)

 

Розалія: До 17 років я провела на полтавщині, потім на 4 роки в Київ виїхала, тобто теж там був цікавий досвід. І вже коли я знайшла цікавий такий, нестандартний камерний театр у Чернігові, і мені ще там дали житло, тобто на відміну від Київа мені не треба було турбуватися, що, якби де сплачувати, заробляти окремо ще кошти, бо в Київі я вже досить виснажилася з цього приводу.

 

Вера: А ты в Киеве училась, да?

 

Розалія: Ні, я не навчалась. Я навчалась до речі у Полтаві.

 

Вера: А, так вы вообще прям земляки стопроцентные – Новые Санжары, Полтава…

 

Розалія: Да. Майстер, його вже з нами немає, Віктор Панасович Мірошниченко, який весь час працював в одеському театрі, у фільмах знімався. Його весь час тягли до Київа, до Одеси, але він має коріння з Полтави. Безпосередньо він там залишався і відкрив там театральний відділ училища, музичного.

 

Вера: Павел, ты спрашивал про…

 

Павло: Варшаву.

 

Вера: Варшаву.

 

Розалія: Варшаву.

 

Вера: Первое впечатление.

 

Павло: Перше…

 

Вера: Или не первое…

 

Павло: Яке завгодно, яке найсильніше.

 

Розалія: Перепрошую, трошки так розповіла. Вибачте, що я десь…

 

Павло: Ні…

 

Розалія: Через те, що колись був намічений Київ, тому що був такий осередок, то зараз були друзі і Варшава само собою виплила. І бачите, я навіть собі не думала, але зараз те, що складається з резиденцією в камерному театрі – то в Чернігові камерний театр, і тут камерний театр. І я з цього нічого не планувала. Воно все якось вибудовалось. І безпосередньо те, що так, є можливість з осередків творчих. І мені дуже приємно, якби тут теж є Migrant.PL, де ми ходимо і маємо можливість таку з Андрюшкою прийти і як би є тренажі, то як верштати більше тут називаються.

 

Вера: Угу, верштати.

 

Розалія: Варштати акторські, і з цього може щось цікаве випливе в результаті. Якби нам дуже приємно.

 

Вера: “Миграрт”…. не “Миграрт”?

 

Павло: Ні, Migrant.PL, а є ще Migrart.waw.pl–  то є трошки, трошки інша база митців і місткінь з досвідом міграції, котрі мешкають у Варшаві, я нею займаюся  технічно, а загалом нею займається Фонд Strefa Wolnosłowa.

 

Вера: Да, если что, еще раз – migrart.waw.pl. Можно вписать это в портфолио таких артистов-мигрантов заграничных в Варшаве, можно…

 

Павло: Але також це ціла сітка нетворкінгових зустрічей з різними організаціями зі світу культури і мистецтва у Варшаві.

 

 Вера: Угу. Мы добавим этот линк в описание, скорее всего. Я надеюсь, хотя не знаю куда, но (смеется)… Но да, можно будет зайти, посмотреть, там очень много всяких мероприятий интересных проходит, и их можно посещать. Но немножко оффтоп получился из-за моей ошибки, но я думала, что мы о этом расскажем…

 

Павло: Так, так. Ну це буде в якійсь іншій частині нашого випуску. Зараз ми десь при емоціях. То так.

 

Вера: Ладно, может быть я расскажу какие мои такие первые впечатления. Самые яркие, но которые остались со мной навсегда. Это варшавский транспорт! Это для меня просто какое-то было большое удивление. Я не знала, что транспорт может так выглядеть. 

Я сама из Луганска, это город, как и любой, наверное, украинский город, город маршруточек (смеется). Я еще когда была маленькая, были тролейбусы, потом, мне кажется, что их уже не было. Это город маршруток, где, если ты выше метра пятьдесят, то скорее всего ты там не можешь стоять  (смеется), где висят вывески “Место для удара головой”, “Семечки едим со скорлупой”, либо, какие еще там были… Помните, у вас было такое?

 

Павло: Не знаю, у нас були іграшки, ікони на цьому, біля місця водія. Більше було дивної реклами. Якщо чесно, інші дивні речі.

 

Розалія: Жарти інколи бували.

 

Павло: Жарти теж були.

 

Вера: Мне кажется, еще у нас маршруточники просто соревновались. Иногда были такие маршрутки, обклеенные просто этими объявлениями. Я помню, например, такое: ”Об остановках сообщать заранее и громко, потому что водитель глухой и не успеет нажать протезом на тормоз”, ну что-то в этом роде (смеется). На самом деле было очень много и они были все не смешные. И уровень комфорта в этих маршрутках соответствовал этим объявлениям. 

Вот, поэтому, да, варшавский транспорт для меня был вначале прямо (это было 10 лет назад) шоком, в положительном смысле. И не только то, как выглядят трамваи, автобусы. Сейчас, конечно, я вижу какие-то уже негативные вещи, но и то, что есть расписание, есть приложение. Ты на самом деле знаешь, когда должен приехать автобус либо трамвай.

 

Павло: Должен приехать.

 

Вера: Должен приехать. Но, слушай, на самом деле очень часто, я понимаю, что да, с автобусами по-разному бывает. Но, в основном расписание как-то там работает. Даже если он не приезжает, аппликацию Jakdojade, наверное, украинцы уже знают в Варшаве: как она работает, показывает опоздания. Можно смотреть сейчас вживую где находится твой трамвай. Если он находится далеко и не двигается, то понятно, что что-то не так. Ну да, ну и как бы ни было, то, что в метро зимой тепло, а летом холодно или прохладно… Это тоже у меня такое было. Вау! Классно!

 

Розалія: Велодоріжки.

 

Вера: Велодорожки, да.

 

Розалія: Це супер!

 

Вера: Да, это супер! Не знаю, в Луганске у меня не было велосипеда, потому что мои родители боялись мне покупать велосипед, потому что думали, что я убьюсь. Я всегда очень жалела и была зла на них за это (смеется), но сейчас я согласна, мне кажется.

 

Розалія: В Вінниці гарні дуже велодоріжки і ще швейцарський трамвай, якщо не помиляюсь.

 

Вера: Вау! А, кстати, Павел, я слышала, что ты – фанат трамваев и у тебя есть…

 

Павло: Я є фанат трамваїв.

 

Вера: Ты – фанат трамваев.

 

Павло: Я дуже фанат трамваїв! Дуже люблю трамваї і публічний транспорт. Це в мене прийшло уже в Варшаві. Мене почало цікавити те, чому цей трамвай так виглядає. Це так. І зараз я знаю, що усміхнені трамваї – це нові трамваї від Хюндаі. Такі завозять з Кореї. Їх стає все більше і більше. Їх можна відрізнити власне по…

 

Вера: Лицу (улыбается).

 

Павло: По лицу. Так, по обличчю. Виглядає, як усміхнене.

 

Вера: И как ты оцениваешь рейтинг трамваев Хюндаи?

 

Павло: Рейтинг трамваїв Хюндаі? Вони дуже-дуже-дуже-дуже добре їздять.

 

Вера: Дуже-дуже… Ты забыл еще…

 

Павло: Ще дуже багато раз дуже. Ні, насправді, є декілька важливих речей, які відрізніють такі трамваї Хюндаї від старих трамваїв Констал, тих найбридших, де такі високі…

 

Вера: Ступенечки.

 

Павло: Тобто треба залізти на чотири ступенькі, щоб якось там… Хюндаї – вони тихі. Вони дуже тихо їздять, у них є так звана Obrotowe Kółka. Вони ще на цьому… Коли ти їдеш на такому загибі цієї трамвайної колії, вони не скриплять.

 

Вера: Obrotowe Kółka. Как это будет по-украински?

 

Павло: Хто його знає. Якась тут система, яка допомагає, щоб трамвай не скрипів на вулиці.

 

Вера: Павел сейчас показывает ладонями, как эти кулка двигаются (смеются).

 

Павло: Так, так, єдине що, там вже є якісь проблеми з екранами, які показують усяку інформацію.

 

Розалія: Іншою мовою.

 

Павло: Іншою мовою, то так. Але те, що там є якісь екрани і можна подивитись на якій ти зупинці, і що буде якась зупинка, це для мене було великим шоком.

 

Вера: Да, да, и что они не повешены наоборот, как, например, во Львове (смеется), в трамвае видела. Павел, а ты не думал никогда стать водителем трамвая?

 

Павло: Я не зміг здати на водіння нормальної машини (сміх), який трамвай.

 

Вера: Слушай, в трамвае так – садишься, он по рельсам едет, нет?

 

Павло: Ні, ну там же треба щось думати.

 

Вера: Поворачивать, так как…

 

Павло: За кермом може там не треба забагато поворачивать, але… Ні, мені дуже подобається їздити трамваєм як пасажир. Я сподіваюсь, що я буду їздити трамваєм, як пасажир (посміхається) до останього, поки вони будуть їздити.

 

Вера: Да, мы напоминаем, что использование общественного транспорта – это также экологично. И на самом деле, в таком большом городе как Варшава очень практично. Мои знакомые, у которых есть машины, и которые ездят на работу машинами, очень часто стоят в пробках, ругаются, получают стресс. А я еду в трамвае, в наушничках, и обычно если это не час пик, то вообще прекрасно себя чувствую.

 

Розалія: Здорово, тут ще є окрема лінія для трамваїв.

 

Вера: Угу.

 

Павло: Власне те, що трамваї не стоять разом з іншими машинами в якихось вуличках невеликих, як в Київі, наприклад. Це, якщо тобі загородила машина трамвайну колію, то виходять усі мужички з трамваю, переставляють машину (сміх), і тоді трамвай їде. Насправді, я це бачив. Я теж в Київі жив трохи. І пам’ятаю, що я катався трамваєм з Контрактової площі на Оболонь, на північ Київа. І пару разів найсильніші мужички виходили з того трамваю і мусили переставити машину, бо інакше ніхто не поїде. І тут у нас Андрюшка (сміх) прекрасно показує машинку.

 

Вера: У нас тут саундрек от Андрюшки.

 

Павло: Так.

 

Розалія: А, до речі, що до шляху. Нас з Чернігова забрали – один був військовий, другий був дьякон. Тобто за кермом. Потім нас на кордоні підхопили берлінські баптисти (сміх), а тут нас зустріла сім’я поляків, які нам якби допомагають зараз. Житло своє надали. Їх дочка, Ангієла, що мені сказали в перекладі “Янгол”.

То я, так знаєте, такий шлях (сміється) просліджувала, хочу скористатися можливостю запису і подякувати сім’ю: Гжешик, Кася, Ангієла, Кароліна і Янек, це їх діти, троє останніх, Марковські. Ось, Гжешик – політичний журналіст, до речі. Так що, дуже вдячна. В мене відчуття такої родини, підтримки, і маю надію, що ми з ними друзі.

 

Павло: Так от, ви про Варшаву вже розказали. Я можу тепер розказати.

 

Вера: А ты не рассказал еще? Ну ладно, давай, давай.

 

Павло: Добре.

 

Вера: Ну, если ты хочешь, про велодорожки рассказывай.

 

Павло: Так, а шо, в мене дуже класні велодоріжки. Я живу на іншому березі Вісли. Я завжди чомусь плутаю: у поляків це правий берег Вісли, а для мене це лівий берег Вісли.

 

Вера: Почему?

 

Павло: Не знаю.

 

Вера: Подожди.

 

Павло: Мені здається, це питання від того, як ти стоїш…

 

Вера: Как ты смотришь на карте.

 

Павло: Так, як ти дивишся на карту Варшави, з картою Варшавяка дивишся на карту Варшави.

 

Вера: На самом деле ты знаешь, как считается обычно. Мне кажется, это международное правило: какой стороной течет река, где у нее исток и устье. И в зависимости от этого – правый или левый берег. То есть представь, что ты плывешь Вислой. Тебя несет течение…

 

Павло: Так.

 

Вера: По правой стороне – правый берег, по левой стороне – левый берег (смеется).

 

Павло: От бачите (посміхається), розмовляємо про одне, а тут ще у нас “образовательний” інформаційний підкаст. Тепер я буду знати, що я живу на правому березі, і це не того, що поляки дивляться інакше на карту.

 

Вера: Это потому, что ты правой рукой ложку держишь (смеется).

 

Павло: Нє, це того, що витікає саме Вісла з півдня Польщі і тече на північ, а Дніпро наше кохане витікає з півночі і тече на південь.

 

Вера: Ну да, тут легко конечно запутаться.

 

Розалія: Я так і подумала, що асоціації з іншою місцевостю.

 

Вера: Угу. Но на самом деле, другой берег в Варшаве, мне кажется, это всегда тот берег, на котором ты живешь (смеется). Правый берег. Потому что, мне кажется, центр и такие самые популярные районы… Нет, это плохое слово. Центр, ну хорошо, остановимся, что центр города находится на левом берегу, поэтому другой – правый. Некоторые его боятся, некоторые его обожают, но никто не остается равнодушным.

 

Павло: Ой, так, це Прага, так звана Прага. Прага взагалі ділиться на 10 різних дільниць, так званих мінірайончиків. І мені довелося жити на тій ліпшій частині, бо Прага ділиться на Північну Прагу і Прагу Південну.

 

Вера: Подожди, подожди, может мы сейчас о Чехии говорим?

 

Павло: Ні, о ні, це район Варшави. Прага від слова Пражич.

 

Вера: Да, Пражич – это значит…

 

Павло: Опекать – не опекать?

 

Вера: Выжженый. Там раньше был выжженый лес. Она построена на земле, которая была выжжена когда-то, и поэтому да, слово Пражич и район Прага.

Ну, например, даже варшавские политики, которые баллотируются на выборах, не помню, кто это был, президент Варшавы, использовали ее в своем рекламном споте – рассказывали о районе Прага и видео летело с Праги чешской, и это было очень видно (смеется). Кто-то, кто-то плохо сделал свою работу.

 

Павло: Ну, переплутав одну літеру. В польській то Прага…

 

Вера: Ну, перепутал целый город, то, как он выглядит. Это была визуальная часть.

 

Павло: Нє, мені здається, що тут більш концептуальне, тому що на Празі, нашій, варшавській Празі, залишилося дуже-дуже-дуже багато старої забудови.

 

Вера: Угу. Да, это единственный район, который как-то там сохранился, очень много старых камениц.

 

Павло: Так, німці її не розбомбили. Так, тому може вони хотіли зробити таку алюзію, що ми вам зробили тут з Pragi –  Prahu.

 

Вера: Да, на Праге, кстати, живет, мне кажется, по статистике больше всего украинцев и украинок. Розалия, а ты в каком районе сейчас живешь?

 

Розалія: Район Жолібож.

 

Павло: О, Жолібож!

 

Вера: Жолибож – это французское слово  (смеется).

 

Павло: Жолібож – bardzo fancy.

 

Вера: Да, мне кажется, это самый дорогой район, если там снимают жилье по рыночной цене. Хотя, сейчас в Варшаве все районы дорогие. Но, да, Жолибож очень классный! Я тоже когда-то жила возле Kępa Potocka, возле Виллы Ярослава Коченскэго, знаменитой, где можно ее узнать по полицейским бобикам очень часто (смеется).

 

Розалія: Ну, у мене теж, до речі, цікаві такі моменти: коли Андрюшка ще був в животику, мені рази три снилися околиці Парижу, Париж щось таке…

 

Вера: Угу.

 

Розалія: Дуже такі ясні сни були, і потім нам подарували коляску з Парижем.

 

Вера: Угу. Вау!

 

Розалія: Да, і коли ми приїжджаємо сюди, тут теж – Жолібож щас нас трошки переслідує. І, коли я ще вагітною повз Київа їхала на Чернігів, з Полтави до речі здається, то подружка мене провела на такий неофіційний якби прийом. Було не дуже багато людей, прем’єра україно-французького фільму короткого метру.

 

Вера: Я скажу больше, Павел сегодня через несколько часов летит во Францию.

 

Павло: Так, я буду дуже (сміється) швидко закінчувати подкаст (сміх), до побачення. Ні, насправді, я не лечу до Парижа.

 

Вера: Оревуар!

 

Павло: Да, оревуар, і взагалі подивлюсь, чи ще туди доїду. Але тут є один великий, гігантський плюс Варшави, що наше найважливіше литовище Лотниско Шопена знаходиться взагалом в Варшаві.

 

Вера: Да, в городе.

 

Павло: Не треба їхати 40 кілометрів на якийсь такий Київ – Бориспіль. Просто сідаєш в автобус або в нашу чудову електричку СКМ.

 

Вера: Да, электрички – это еще одна классная вещь здесь в Варшаве. Кто живет в таких районах, которые как бы под Варшавой, как это – подмиськи, то очень легко могут доехать. Да, иногда мне кажется легче доехать, например, с аэропорта в центр города, чем, например, с Жалибожа, не знаю, машиной в центр города.

 

Павло: Ну і взагалі, в Варшаві звідкілля завгодно машиною доїхати дуже складно. Може, добре, тому що всі можуть пересісти собі на досить такий класний громадський транспорт.  В мене є декілька знайомих, так, декілька суперкласних знайомих, які живуть на іншому, дуже фенсі-районі, тільки на півдні, а не на півночі, в Вілянові.

 

Вера: О, да, это…

 

Павло: Це великий стереотип насправді.

 

Вера: Ну, расскажи поподробнее.

 

Павло: Ну, Вілянов – ето так, що…

 

Вера: Вилянов – это один из районов варшавских, который был построен не так давно. Мне кажется, лет 10 назад. Я, когда приехала, он строился, и он был рекламирован как очень престижный, очень классный район Варшавы, где…

 

Розалія: Новобудова, так?

 

Вера: Новобудова, да, но только небольшие дома. Там максимально несколько этажей, в основном какие-то виллы и там очень красивый Палац Виланув, дворец Виланов. Такое очень туристическое место, и что это будет прям топ, сметанка. И мне кажется, что очень много людей купило там недвижимость, а потом оказалось, что он очень плохо связан транспортно с остальной частью города. Да. И чтобы доехать туда и доехать оттуда, это просто приключение. Не знаю, сейчас там трамвай будет.

 

Павло: Ну і зараз власне тому там будують трамвайну лінію, і Вілянув стоїть ще в більших заторах, ніж перед цим. З Вілановим проблема є теж в тому, що вони обіцяли там зробити дуже класний генплан. Тобто що буде, крім того, що гарний фенсі, невеличкі гарні будинки, що там буде багато шкіл. Взагалі хотіли зробити майже усю концепцію п’ятихвилинного міста, щоб було 5 хвилин до усіх важливіших речей, тобто роботи, школи, що завгодно.

 

Вера: Угу.

 

Павло: Ну й вийшло як вийшло, тому що найліпше побудувати дуже багато класних квартир і дуже дорого їх продавати, а школи ви вже збудуєте самі або поїдете 10 кілометрів від свого дому зі своєю дитиною.

 

Вера: Ну да, это все-таки утопическая идея, когда практики начинают делать и капиталисты (смеется). К сожалению происходит то, что происходило с Вилановым. Но я верю, что лет через 10, возможно, туда можно будет доехать (улыбается). Ну да, это сложно.

 

Розалія: І до речі, що стосується цікавих місць. Ми з друзями, як би приходили до тями, таким чином вирішували: коли ще було тепло, то ми весь час зустрічалися і гуляли парками Варшави. І то був парк Łazienki Królewskie. Я, мабуть, там була разів п’ять (посміхається, потім чутно стук). Машинка впала (сміється).

 

Вера: Машинка впала. Павел, ты как?

 

Павло: Я був в Лазенках.

 

Розалія: Великі риби плавають, чи то карпи, чи то ще інше.

 

Вера: Да, на самом дела парк Łazienki Królewskie – это тоже такой топ, наверное, на 5 мест, который вы найдете в любом путеводителе по Варшаве. Очень красивый большой парк, переводится как “ванные королевские”. Принадлежал одному из королей, мне кажется Станиславу Понятовскому.

 

Павло: Або Понятовскому, або Собеському. Мені здається, що Понятовский, але вам ліпше, слухачі, самим собі знайти.

 

Вера: В общем да, мы не знаем. Вот так вот.

 

Павло: Тому що знаєш, що Лазенки, вони класні, і туди всі люди ходять.

 

Вера: Туда все ходят. Ну а мне, на самом деле, наверное, как человеку, немножко снобке варшавской, которая давно тут живет, я не люблю Лазенки Кролевски, потому что они такие слишком туристические. А мне, например, очень нравится парк Скаришевский. Он немного выглядит как лес. Если туда зайти поглубже, то там большие деревья, озера, и кажется, что там немножко отрываешься от Варшавы, хотя он находится близко к стадиону. Поэтому, м-м-м, ну да. А тебе, Павел, какой парк больше всего нравится?

 

Павло: Є дуже класна сітка таких парків на Мокотове, Мокотовце 1, досить таких гарних районів Варшави, десь так від центру на південь. І там є 3 один за одним парка: парк Arkadia, парк Królikarnia і парк ще, я не пам’ятаю назву, але це неважливо, тому що вони поєднані між собою. І ти можеш, виходячи на одній зупинці, пішовши парком, вийти аж десь в іншому кінці Варшави (посміхається).

 

Вера: И не заметить.

 

Павло: Так, можно заметить. То якраз там можна помітити, тому що він на цьому горбі, на скальпі так званій Варшави. Ну там, насправді, дуже приємно.

Стосовно парку Скаришевського. В мене є одна важлива річ – ви можете заходити туди. Тільки там в дєбрі, увечері не заходьте далеко, тому що парк Скаришевський іще з часів польського соціалізму і зараз – головне місце сходок гомосексуалістів, таких, під 50. І вони там сидять, шукають собі пригод. Тому, якщо ви не хочете пригод з мужиками під 50, то не йдіть до парку Скаришевського.

 

Вера: Это агрессивные ситуации возникают?

 

Павло: Ні, може просто захочуть з вами…

 

Вера: Познакомиться?

 

Павло: Так, а ви можете не хотіти.

 

Вера: Угу, а если ви хотите познакомиться?

 

Павло: То якщо хочете, йдіть, але якщо не хочете, то ліпше вам туди не йти.

Це так звана культура пікетова, але це ми вже будемо розповідати в інших наших чудових подкастах.

 

Вера: О, я уже жду с нетерпением (посміхається).

 

Розалія: До речі, Скаришевського, то перший парк, який ми відвідали, такий великий! А Лазенки, чому вони мені так запам’яталися і таку якусь радість трохи викликають. Тому що я, по-перше, опинилась там пізно увечері, там майже не було людей. І то було так здорово! То великий такий парк, дуже гарно і нікого немає.

 

Вера: Моя мама очень любит это парк в том числе потому, что там летом, например, устраиваются концерты Шопена. Там есть такой большой памятник Шопену, там ставят рояль, и люди собираются, я не помню, в субботу, в воскресенье, и всегда большие концерты. Такое очень классное место, как на картинках со стоков. Знаете, когда газоны зеленые, люди лежат на разложенных полотенцах, наслаждаются музыкой. В общем такая, как это сказать, блаженная атмосфера немножечко.

Да, так что в любом случае стоит его посетить, потому что там не только как бы парк, парк, то есть деревья, кусты и трава, но и памятники, дворец. Там также находится галерея современного искусства в CSW (Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski). Находится также Ботанический сад, в котором я никогда не была.

 

Розалія: До речі, дуже класний дерев’яний дитячий майданчик.

 

Вера: О, да, супер! А, кстати, я хотела…

 

Розалія: Екологічний.

 

Вера: Я хотела рассказать. Я вот вспомнила сейчас из-за того, что ты говорила о местах для детей. У меня знакомая, у которой тоже ребеночек, она мне рассказывала про такие места с точки зрения мамы, которая тоже культурные мероприятия посещает.

И она мне рассказывала, что POLIN, музей варшавских евреев, который находится на Муранове, очень-очень классное место с перспективы родителей. Потому что там несколько детских комнат, очень классно оборудованных, очень классные там есть опекунки, аниматорки. И сейчас, например, есть такая выставка, временная, которая связана с еврейской кухней. То есть есть разные штуки, она интерактивная. Там, например, есть такие мягкие игрушки, из которых можно сплести халву, есть инструкция как ее плести. Дети очень классно проводят время, там очень классный bar mleczny, где можно купить вкусную еду.

 

Павло: Бари Млечни – це наші такі столовкі в Варшаві.

 

Вера: Да, это постваршавские столовки, где можно относительно недорого пообедать. Хотя, мне кажется, сейчас это тоже немножко поменялось. А еще у Бара Млечны всегда есть квоты. Почему они так называются? У них есть квоты и некоторые люди могут получать купоны и бесплатно есть в Барах Млечны. То есть такая социальная программа, на которую Бары Млечны получают финансирование. И поэтому всегда там дешевле немножко, чем в других местах.

 

Розалія: Я ще трошки хотіла доповнити що до парків. Якщо не помиляюся, на зупинці Муранов є Красинського…

 

Вера: Угу.

 

Розалія: парк.

 

Павло: Так, так.

 

Розалія: І те, що так була така штука – раз на рік відбувається від бібліотеки, назву я не запам’ятала. Ось, був ювілей, здається, тої бібліотеки. І зранку я читала переклади українською мовою польських поетів сучасних, а увечері то я вже собі обирала і читала українські вірші. Як би ассоціативно вибрала класику, Симоненка здається, що до того, що відбувається зараз.

 

Павло: В мене теж було щось подібне, тільки в парку Бродновські, на тій частині (сміється), який то берег – правий, на правому березі. Ми теж там читали вірші. Це було 1 вересня. Ми вітали осінь, прощалися з нашим досить з таким складним сумбурним літом 2022 року. Ну і читали вірші свої, але теж там звісно з подібною тематикою.

 

Розалія: Угу. Но в мене то ще було цікаво: поляк-актор читав польською, а я уже в перекладі українською.

 

Вера: Мне кажется, что в Варшаве, да, очень классно, что многие пространства используются как культурные мероприятия. Очень часто проходят, их очень много, и сейчас, мне кажется, было еще больше в этом году.

 

Павло: Так, в цьому році, власне, якщо порівнювати з тим, як я приїхав, і як зараз, навіть останні декілька років ситуація для осіб, котрі може і не говорять ще польською (сміється), вона насправді поліпшилась. Тобто є куди сходити, було куди сходити, сподіваємося, що ще буде куди сходити.

 

Вера: Да, мне кажется, что сейчас меньше мероприятий, которые устраивают на польском, потому что приехало очень много украинок и украинцев, то они сами будут создавать такие мероприятия, немножечко (улыбается) поймут как это делать эффективнее.

 

Павло: А ми, звістно, будемо вас усіх інформувати про те що є, що відбувається і що скоро буде.

 

Розалія: Ну і ми з Андрюшкою їхали сюди трамвайчиком (сміється), трамвай весь час…

 

Вера: Выпуск про общественный транспорт (смех).

 

 Павло: Може тому, що насправді громадський транспорт в Польщі, це, по-перше те, що усі з цим стикаються, по-друге, різниця між Польщою і Україною в цьому плані величезна. Можна, звісно, казати, що так, Польща отримала дуже багато грошей від Європейського Союзу і, о боже, за ці німецькі гроші накупили собі трамваїв!

Але ситуація така, що у них є гроші не тільки, щоб їх купити, але і щоб їх утримувати досить в непоганому стані вже багато років.

 

Вера: Ну да, и развивать инфраструктуру, потому что постоянно за 10 лет, которые я тут живу, не было велодорожек в центре. То есть вся инфраструктура общественного транспорта просто видна, ситуация динамичная, она развивается (улыбается). Розалия, ты в порядке?

 

Розалія: Каже, хочу топ-топ.

 

Вера: Уже скоро нужно заканчивать. Хорошо, Розалия, тогда можем закругляться, наверное. Может вы еще хотите сказать про топ-3 мест, куда нужно сходить в Варшаве или ваших любимых мест. Чтобы сделать такой мини-путеводитель от нас.

 

Розалія: Ну, якщо є бажання, то приходьте на вистави безпосередньо з участю українських акторів 18 числа. То треба зайти, мабуть, на сайт театру “Рампа” і подивитися. З підлітками там буде така цікава перфоменсна вистава, і з українськими до речі. Зараз багато зібралось українськіх підлітків і там, по різним локаціям театру. Там як би заходять 3 особи і різниця між ними 10 хвилин. Таке цікаве! В кожному кутку театру буде щось таке цікаве, перфоменсне. Ось, а в грудні – січні, якщо не помиляюсь, “Бордерляйн” буде вистава, яка документальна. Це що до театру  “Рампа” на Кольовій 20.

Ну, той самий парк Лазенки, який мене захоплює. От, і 3-тє місце, 3-тє, 3-тє місце (думає)… Я думаю, що старі місця, стара Варшава, “Старе място”. А, до речі, в мене там є такі місця, от костел той самий. У мене було таке враження, що я знаходжкусь у Львові, бо вони майже ідентичні, якщо не ідентичні.

 

Вера: Да, кажется, многие такие. “Старый город” в разных городах Польши очень похожи друг на друга. Львов тоже похож. Но да, старый город, который на самом деле не старый.

 

Павло: Кінець 50-х років 20 століття, але дуже-дуже добре відбудований. 

 

Розалія: У мене деякі асоціації були, коли треба в гору підніматися, такі гарні як би будови старовини, з Київом теж були, кам’яна дорога… (Андрюшка щось каже).

 

Вера: Так, Андрюшка устал, кажется.

 

Павло: Добре, тож швидко мій топ-3.

 

Вера: Давай, быстро-быстро.

 

Павло: Plac Grzybowski, Гжибовська площа. Вона біля центру, “Старого міста “. Якщо бачите Палац культури і науки, найважливіша сталінська висотка, про яку всі знають, яка викликає у людей дуже багато емоцій.  То там по праву руку в невеличкому місті можна одразу отримати останні приклади варшавської центральної старої забудови, але теж нові вже побудовані хмарочоси зі скла.

Взагалі, якщо ви насправді більше цікавитеся не старою забудовою, не старими кам’яницями і так далі, бо це все можна побачити, а більше любите вже новий хай-сити – лайф, то запрошуємо…

 

Вера: Клаб-лайф, найт-лайф.

 

Павло: Ну, клаб-лайф, найт-лайф, то запрошуємо до центру Варшави, тому що Варшава вибудовала, насправді, дуже непогані хмарочоси, які виглядають не бридко, бо могло бути і гірше, як, наприклад, в Вільнюсі. Це таке, 2 місце. 

А 3-тє, найважливіше, все ж таки скатайтеся один раз в Прагу, на ту Прагу-Пулноц, тому що там побачите насправді ще живі, може трохи не завжди добре виглядаючи кам’яниці, в яких навіть всередині видно, що вони з 19 століття, а не відбудовані в 50-х роках.

 

Вера: Да, мне кажется, я хочу тебя очень сильно поддержать и сказать, что съездите в Прагу не один раз, потому что это район, который весь час проходит такой процесс гентрификации, очень неприятный, очень быстрый, очень трудный для жителей Праги, и многие места скорее всего в районе не будут выглядеть так, как выглядят сейчас. Поэтому стоит увидеть, стоит походить.

POLIN, мне кажется, это музей, который стоит посетить. Это такое очень красивое здание, оно выглядит как каньон. Оно получило там кучу наград каких-то архитектурных. И на самом деле, там очень классные временные выставки, также и постоянная выставка очень интересная.  И это одни из первых музеев, где путеводители, путеводительницы, как называется, – экскурсоводы, экскурсоводки по музею начали говорить и проводить экскурсии на разных языках, в том числе на украинском, на русском. Так что да, они в общем там продвинутые молодцы.

 

Павло: Стосовно екскурсіх різними мовами, в MSN-є, це музей сучасного мистецтва в Варшаві, зараз над Віслою, теж проводяться екскурсії різними мовами: російською, українською, білоруською. І вхід до MSN-у українцям безкоштовно.

 

Вера: У нас ограниченный состав (смеется).

 

Павло: Так, зник Андрюшка і зникла Розалія.

 

Вера: Павел очень скучно рассказывал о топ-3, поэтому (смеется)…

 

Павло: І Андрюшка хотів топ-топ.

 

Вера: По-английски.

 

Павло: А це не той топ-топ, який треба нам. Так що можемо ми закруглятися або їхати далі.

 

Вера: Давай, у тебя есть еще какая-нибудь тема, которую ты хотел бы обсудить, которую ты запланировал. Мне кажется, у нас много чего не обсуждено сегодня.

 

Павло: Цього ми не знаємо, чого в нас не обсуждено. Добре, Андрюшка топ-топ, і ми теж вже мусимо топ-топ, ту-ту, джингл ту-ту, і все тут буде взагалом. Слухайте нас, бо ми класні. Ми будемо ліпші, ніж зараз (посміхається).

 

Вера: Да, и попрощаемся за Розалию, которая топ-топ за Андрюшкой. Поэтому, до побачення.

(музыка)

 

Павло: До побачення.

 

Вера: В каждом выпуске подкаста мы будем стараться давать наши рекомендации, какие культурные мероприятия либо места можно посетить в Варшаве. И в этом пилотном выпуске мы начинаем с таких мест, которые можно посетить всегда, не только в ближайшее время. Это не единоразовые мероприятия. Я хотела бы напомнить некоторым или сказать, если кто не знает, что многие варшавские музеи предлагают свободный бесплатный вход для всех посетителей минимум 1 раз в неделю. И, например, такие места, как Музей Варшавского Восстания, бесплатный вход предлагают в понедельник.

По вторникам Muzeum Narodowe, национальный музей Варшавы, тоже предлагает бесплатный вход на свои постоянные выставки, а также для беженцев и беженок из Украины вход в Музеум Народове сейчас совсем бесплатный каждый день плюс там есть аудиогиды на украинском языке.

В среду, например,  Zamek Królewski, на площади в старом городе, предлагает бесплатный вход.

Четверг – это вообще традиционо день музеев считается, потому что очень-очень многие музеи предлагают свободный вход. Например, музей Zachęta – это национальная галерея искусства. Также Muzeum Pałacu Króla Jana III w Wilanowie – это Вилановский дворец, CSW Zamek Ujazdowski – это центр современного искусства возле Лазенок Кролевских.

Музей, о котором мы говорили в подкасте, POLIN, также интересный музей. Fotoplastikon Warszawski и, например, Muzeum Warszawskiej Pragi.

Но, вообще, я очень вам советую, если вам хочется посетить какой-то музей, то можно просто зайти на их сайт и обычно каждый музей будет предлагать в какой-то день бесплатный вход, так что очень классно пользоваться такой возможностью.

В воскресенье в Музее Современного Искусства в Варшаве будет проходить экскурсия на украинском языке. Это будет экскурсия временной выставки, которая называется “Борьба за улицу”. Если вы беженка или беженец из Украины, то вход для вас будет бесплатным. Если нет, можно войти по цене билета – 15 злотых. И такие экскурсии на украинском языке будут проходить каждое воскресенье до 15 января в 2 часа дня. Приходите, это очень интересная выставка.

Также в следующую среду, 14 декабря, я очень-очень-очень-очень сильно приглашаю вас на Ясную 10, в варшавскую светлицу Критики политической на встречи так называемого открытого кружка от Otwarte Kulko. Это такая серия встреч, которые предлагают узнать разные контексты жизни в Польше и культуре, визуальной и разговорной, о шутках, мемах и каких-то вещах, которые знают люди, которые живут в Польше, какие-то контексты социально-культурные.

Следующая встреча в среду будет на тему Квир-культуры в Польше. Будет рассказано о ее истории и о разных квир-персонах, о разных приключениях, связанных, например, с костелом в Польше и какими-то такими социальными конфронтациями. Будет очень интересно, будут также пирог и чай, и кофе, и вода, и можно просто слушать, а можно участвовать в дискуссии, задавать вопросы, рассказывать о каком-то своем опыте, так что очень вас приглашаем.

(Музыка)